Ти в мене такий хороший!
Порадь мені, будь-ласка…
Ти мене завжди правильно розумієш…
Ти в мене молодець!
Як я тобі вдячна!
Які в тебе чудові друзі!
Пам'ятайте:
|
осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко приводять до психастенічних реакцій, імпульсивних дій та ефектів. |
Існує термін «шкільна фобія», тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розставатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то зазвичай вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.
Іноді батьки самі побоюються школи і побіжно навіюють це своїм дітям або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру й тим самим створюють у неї «навчальну фобію».
Як результат – у дітей виникає невпевненість у власних силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка чекати на допомогу в найпростішій ситуації.
Батьки при цьому керуються прагненням досягти успіху за будь-яку ціну. Вони забувають, що діти і в школі залишаються дітьми – їм хочеться погратися, побігати, «розрядитися», тобто потрібен час, щоб стати такими ж свідомими, якими їх хочуть бачити дорослі.
Важливо пам’ятати, що при спілкуванні з дітьми варто уникати погроз, наказів, критики з переважанням негативізму, образливих прізвиськ, допиту безапеляційних стверджень, несвоєчасних покарань.
Погрози – викликають страх, почуття підлеглості, образу ворожість: «Якщо ти цього не зробиш, залишишся без ласощів»; «Роби так, як тобі сказано, і не став зайвих запитань»; «Якщо ти не можеш своєчасно виконувати домашні завдання, я серйозно подумаю над тим, чи не слід заборонити тобі гуляти на вулиці (або сидіти біля комп’ютера, або займатися в спортивній секції).
Накази – виявлення влади над іншою людиною, що руйнує атмосферу рівноправності (між тим у певних ситуаціях їх можна застосовувати, але досить обережно): «Тобі це говорить батько(мати), ти повинен його (її) слухатись», «Як тобі не соромно так розмовляти з дорослими, негайно припини»; «Я тобі забороняю товаришувати з…».
Критика з переживанням негативізму без надії на виправлення (досить небезпечна для дитини, оскільки залишає дитину без батьківської любові та підтримки) «Ти зовсім не навчений працювати»; «Твої зошити такі неохайні!»; «Ти не слідкуєш за своїми речами, вони у тебе розкидані, де завгодно».
Образливі прізвиська, що принижують гідність людини незалежно від віку: «Так може поводити себе тільки упертий віслюк»; «Таке може сказати лише дурень»; «І в кого тільки такий йолоп міг уродитися» (зрозуміло, що всі ці репліки тільки закріплюють у свідомості дитини «модель приниження інших» і руйнують її самооцінку, знижуючи її захисні механізми ).
Допит – образливе з'ясування несуттєвих деталей, що фактично є проявом недовіри до дитини: «Ну то скільки годин у тебе пішло на це?»; «Скільки це коштувало?»; «Чого це ті так пізно?»; «Чим ти займаєшся?».
Безапеляційне ствердження мотивів поведінки: «Ти ніколи не мав бажання цим займатися»; «Ти не хочеш поводитися належним чином мені на зло»; «Ти скупий» тощо є руйнівними для її психічного здоров'я, оскільки не дають можливості розібратися в її діях, створюючи стіну вигаданих нереальних фактів.
Несвоєчасні поради в той момент, коли дитина просто хоче, щоб її вислухали: «Якби у тебе на столі був лад, то не довелося б хвилюватися, коли ти шукаєш потрібні папери»; «Чому ти не зробила це так, як я тобі казав, отепер маєш»; «Просто не звертай на це увагу».
Дуже важливо, щоб батьки пам’ятали про те, що обговорюючи з дитиною її поведінку, вони повинні намагатися підкреслити, що взагалі задоволені дитиною як особистістю. Це можна зробити, кажучи: «Ти припустився кількох помилок, але подивись, як ти…». Цим протиставленням батьки дають дитині зрозуміти, що можна робити помилки, але їх більше цікавлять успіхи дитини, а не її помилки.
Батьки мають використати такі слова, які сприяють розвитку «Я - концепції» і почуття адекватності дитини. Протягом дня батьки мають можливість створити у дитини почуття власної корисності та адекватності. Один шлях полягає в тому, аби продемонструвати дитині ваше задоволення від її досягнень або намагань. Інший шлях – навчити дитину справлятись з різними завданнями. Цього можливо досягти з допомогою установки: «Ти можеш це зробити».
Отже, уникайте, остерігатися деяких невдалих реплік на адресу своїх дітей. Аналізуйте свої дії та щовечора пригадуйте, скільки разів ви сказали дитині:
я зайнята;
подивися, що ти накоїв;
- не говори так швидко;
- це треба робити не так;
- неправильно;
- коли ж ти нарешті навчишся?!
- скільки разів я тобі казала;
- ні, я не можу.
Уникаючи цих реплік, ви можете підтримати свою дитину, додаючи їй впевненості,що ви до неї небайдужі.
Навіть якщо дитина і не дуже добре щось робить, батьки мають довести їй, що їхні почуття до неї не змінився. Корисними можуть бути такі висловлювання:
- Мені буде дуже приємно спостерігати за тим, що відбувається!
- Якщо все буде не так, як тобі хотілося, для тебе це буде гарним уроком.
- Усі ми люди, й всі припускаємось помилок. Врешті-решт, виправляючи свої помилки, ти теж вчишся.
Для того щоб довести свою віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання зробити таке:
· забути про минулі поразки дитини;
допомогти дитині набути впевненості в тому, що вона впорається з отриманим завданням;
дозволити дитині розпочати «з нуля», спираючись на те, що батьки вірять в неї, в її здатність успіху;
· пам’ятати про минулі успіхи й повертатися до них, а не до помилок.
Дуже важливо піклуватися про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це вимагатиме від батьків зміни ставлення до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і підсилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і у батьків. Отже, щоб підтримати дитину, необхідно:
1. Спиратися на сильні сторони дитини.
2. Уникати підкреслення невдач дитини.
3. Показувати, що задоволені дитиною.
4. Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.
5. Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на менші, такі з якими вона може впоратися.
6. Проводити більше часу з дитиною.
7. У взаємовідносинах з дитиною активно використовувати гумор.
8. Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб виконати завдання.
9. Вміти взаємодіяти з дитиною.
10. Дозволяти дитині самій вирішувати проблеми ті, де це можливо.
11. Уникати дисциплінарних заохочувань і покарань.
12. Приймати індивідуальність дитини.
13. Проявляти емпатію (розуміння відношень, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру в свою дитину.
14. Демонструвати оптимізм. Існують слова, які підтримують дитину, й слова, й слова, які руйнують її віру в себе. Н